Поезія "Мамине серце"

В обіймах світанку, омите росою,

Заквітчане сонцем, заросле травою,

Видніється поле, на ньому хатина,

В хатинці матуся колише дитину…

Колише співаючи: «Спи милий сину,

Хай буде твій сон чарівний і щасливий…»

Співає матуся, і сльози ковтає,

Бо долю синочка свого уже знає.

І бачить - він виросте сильним, сміливим,

Боротись піде за свою Україну,

І там у вогні у пекельнім котлі

Лежатиме він на холодній землі.

Брати рятуватимуть свого солдата,

Та смерть не захоче від нього тікати,

І він полетить в небеса до Ісуса,

І тільки у сні ще прийде до матусі.

І скаже : «Не плач моя рідна, не плач,

Я поруч з тобою, за сльози пробач…

Матуся - то зболена наша країна,

Що плаче й горює за кожного сина,

Вона усе знала, коли колихала,

Коли ще маленьким для нього співала…

© Автор Британ Галина Ярославівна

30.01.2017р.

 

Головне меню

Go to top