Дитяча казочка "Промінчик"

Сонячний промінчик гуляв між хмаринками. Він так любив легкий літній вітерець, запах солодких трав, квітів, він літав і насолоджувався прекрасним днем. Та коли наступав вечір промінчик разом з сонечком ховався за гору. Одної ночі він вирішив подивитись що таке ніч, він ніколи не бачив ночі, але так мріяв побачити її. Хто ж господарює в небі вночі?

І коли наступив вечір, сонечко заходило за гору, а промінчик заховався за деревами. Він сидів тихенько, мов заворожений і спостерігав як наступає ніч. Небо стало темним і все навкруг занурилось у темряву – дерева, будинки, хмари. Але вмить на небі засяяли маленькі світлі цяточки – це були зірочки.

Вони були такі красиві, що промінчик вирішив познайомитись з ними. Він підлетів близько до однієї з них і сказав:

- Привіт, я промінчик, а тебе як звуть?

Маленька зіронька глянула на промінчика:

- Я Зіронька, а ти звідки тут узявся, ти ж уже повинен спати, зараз ми – зірки небо освічуємо, ніч – це наш час.

Так я знаю, але мені так хотілось познайомитись з вами, і побачити що таке ніч.

Зіронька усміхнулась:

- Ходімо я познайомлю тебе з місяцем, нічним господарем неба.

Вони полетіли до місяця. Місяць був дуже великий і поважний. Він поглянув на промінчика і запитав:

- Чому ти маленький не спиш? Ти ж промінець, який світить удень?

- Він хотів познайомитись з нами, - сказала зіронька.

Місяць усміхнувся, - добре промінчику подивись яке красиве небо вночі.

- Так, - сказав промінець, небо ніби зачароване!

- А тепер тобі треба спати, а ми будемо працювати, правда ж зіронько?

- Так, так, - відповіла зіронька, - на добраніч промінчику.

- На добраніч, - сказав промінчик і полетів за гору.

Він був щасливий, тепер він знав що таке ніч, і хто господар неба вночі. Він спокійно заснув. А зранку знову радісно літав по небу, на хвилях вітру.

© Автор Британ Галина Ярославівна

 

Головне меню

Go to top