Поема "Нескорений" (пам’яті Георгія Тороповського)

Тридцяте листопада був «Майдан»

Наказ віддали «чорні кардинали» -

«Розбити, розігнати «Балаган»

І було пекло з вибухівкою й кийками.

І закривавлені студенти молоді,

В монастирі Михайлівському заховались,

Вся Україна знала вже тоді,

Що боротьба зі злом лиш починалась.

А вулицями Києва в цей час,

Ішов народ, за волю, за свободу,

Нескорений народ, і серед мас

Серед так званого «Маршу мільйону»,

Був він, такий ще юний, молодий,

Із вільною і світлою душею,

В очах - безодня молодечих мрій,

Йшов, підійнявши стяг понад землею.

Той синьо – жовтий стяг, що так любив,

І так турботливо його оберігав,

Це був лише початок, час коли

Народ нескорений на боротьбу вставав!

***

Записка на столі: « Привіт, матусю,

Інакше поступити я не в силі

Я за ідею йду, ти ж розумієш,

Пробач, я скоро повернуся, мила».

Гудів майдан, вогні і барабани,

Усе змішалося, ішло протистояння.

Він стомлений зі стягом на спині

Стояв за правду там у тій юрбі.

Юнак, той щирий, світлий, молодий

Блек Хантер був у нього позивний.

Зима пронизувала все навкруг морозом

На очі навертались сльози,

Бо на Майдані тім життя згасали

Тих хлопців, що за правду тут стояли…

Небесна сотня відійшла у небо,

Здіймаючись крильми понад майданом,

І Хантер знав, нізащо не відступить,

Не зрадить Україну - свою маму.

Пекельний лютий, хвиля вибухова,

Відкинула його на кілька метрів,

Контузія, лікарня… Та недовго,

Бо він спішив, бо хлопці там у «пеклі».

Лежати часу зовсім не булО,

І знову, - «Мам, пробач, зрозумій я мушу

І він пішов боротись у АТО

І мамі кров’ю обпікало душу…

***

Під Мар’їнкою бій, у засідку попали

Та все ж боролися, не відступали

Поранення тяжкі осколки в тілі

Холодні лікарняні стіни білі…

-         Мамо, не їдь, царапина у мене,-

По телефону Хантер говорив,

У серці знову почуття шалене

Він до товаришів на фронт спішив.

А потім Іловайськ, котел пекельний,

Дзінок до мами – на тім боці крики:

-         «Ти, мамо всім дзвони, шум підіймай,

Бо пекло тут, дуже багато вбитих…»

Додому повернувся вже не він,

Схвильований, понурий і чужий…

Не Жора, - Хантер, посумнілий погляд

Та на передову, він рвався знову…

І все ж поїхав, на вокзалі сів у потяг.

А вранці був дзвінок – «Його нема»

І відмовлялась вірити душа…

Він ангел, що боровся до кінця!

І полетів у небо до Отця…

Георгій, Жора, Хантер, світлий, щирий,

Стояв в бою за свою Україну,

Він переміг, те зло, він переміг

І небо плакало… І падав сніг…

***

І кожен українець мусить знати

Героїв, що тримають небеса,

Що творять ту історію сучасну

Що борються за правду до кінця.

Заради щастя,справедливості і волі

Заради світлої, ясної долі…

© Автор Британ Галина Ярославівна

Наступні матеріали з цієї категорії

Поділитися в соцмережах

Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в Twitter

Головне меню

Go to top